вівторок, 2 лютого 2016 р.

 Мій друг книжка, або як заохотити дитину до читання                                       

мій друг книжка

Знайомлячись з дитиною, я завжди цікавлюся її інтересами. Цікавлюся не тільки для того, щоб якось почати розмову, а насамперед для того, щоб дізнатися, чим дитина заповнює своє дозвілля. Це дуже важлива для психолога інформація, бо дитина розкривається якраз у тих справах, які обирає для себе сама. Серед інтересів, які часто називають діти, – комп’ютерні ігри, телевізор, соціальні мережі. У спілкуванні з друзями підлітки обговорюють ті ж самі теми. Книжки в коло своїх інтересів вони включають дуже рідко. Для більшості сучасних дітей читання книг – це якесь нудне примусове заняття, придумане вчителями або батьками. «Мені нецікаво» — ось що я чую про читання книжок, або: «в мене немає часу читати».
Часто і батьки школярів нарікають, що дитина робить все «з-під палки», з неохотою. Вони розуміють, що дитину потрібно заохотити, але не знають як. У хід ідуть як батоги, так і пряники, але все марно. Всі втомлюються, дратуються, мама в розпачі від свого «неука», дитина в стресі і її «тіпає» від самої думки, що треба брати книжку. І рано чи пізно хтось із батьків зривається на крик або ж, у повному безсиллі, вони махнуть на все рукою.
А все тому, що в сприйнятті дітей книжка все рідше асоціюється з відпочинком, розпруженням, задоволенням. Певніш навпаки, читання означає для них виснажливу і нудну працю. Головне, що чує дитина – це те, що вона мусить читати. І це слово часто робить нам ведмежу послугу. Коли ми говоримо про почуття обов’язку, дуже легко переступити межу здорового глузду і з повним відчуттям власної правоти відбити в дитини бажання до пізнання нового. Це, наприклад, починається тоді, коли мама відбирає в трирічної дитини улюблену машинку зі словами: треба вчити букви. А коли дитина висловлює протест, мама наполягає ще більше. Тоді все може перерости у змагання «хто кого» і справа йде на принцип. Часто в повному безсиллі мама опускає руки, перестає що-небуть узагалі вимагати і каже: Він не хоче. Що б я не робила, я не можу його змусити.
Такий занепад батьківської мотивації може тривати аж до початку школи. Тоді батьки активно беруться за повторні спроби, але в хід ідуть ті самі «методики» батогів, пряників і торгу, тільки-от нервозність уже суттєво більша. Ось тут варто зупинитися і запитати себе: Для чого це потрібно? Чого саме я хочу навчити дитину і для чого це ЇЙ? Тобто подумати про мотивацію. Ось, наприклад, буває так: «Сусідський Павлик вже знає всі букви, отже і мій Олежик має їх знати». Тобто найчастіше мами керуються порівняннями: думкою сусідів і родичів, форумів, експертів і т. д. Що відчуває людина, коли в голові крутяться такі-от «мотиватори». І коли їх так багато і вони всі різні? Ясно – стрес. А у хронічно стресовому стані неможливо нічого навчити, нічого розвинути, бо дії наші тоді хаотичні, позбавлені логіки. Відчуваючи постійну напругу, важко бути терплячим до помилок, які на шляху свого розвитку неодмінно робитиме дитина.
А тепер спробуймо скерувати думки в правильне русло і вибрати правильний мотив. Хороший мотив, як правило, нас не стресує, а обнадіює. Ось приклад: «Я хочу провести зі своєю дитиною хороший день. Хочу, щоб моя дитина зробила ще один крок у своєму розвитку. Я хочу, щоб ми були щасливі!» Дитина і спілкування з нею – ось справжня цінність, і щоб її розвинути, не треба ніяких порівнянь. Потрібна увага, терпіння і любов. Візьміть такий спосіб мислення за правило, бо коли з’являється правильний мотив, то все інше починає працювати за законами логіки. І тепер, коли дитина задасть вам чергове запитання, ви прислухаєтесь до нього і підете разом шукати відповідь у кольоровій енциклопедії. На прогулянці розповісте про пори року, а ввечері, зручно вмостившись на дивані, почитаєте дитині казку. Цікавий досвід буде у тих, хто зможе залучити до читання всю сім’ю. Всі сідають у дружне коло і читають по черзі уривок із книжки. Під час цього сімейного ритуалу найважливіша умова – відсутність оцінок. Оцінки залиште вчителям, а вдома увечері всі читають для власного відпочинку і задоволення. І тримайте з дітьми контакт: малечу посадіть на руки, старших підбадьорте лагідним словом чи потиском руки. В ті дні, коли нема змоги залучити всіх членів сім’ї, можна просто удвох почитати з дитиною книжку по черзі. Наприклад, сторінку читає дитина, сторінку – ви.
Різних варіантів такої роботи з дитиною дуже багато, головне – дати волю власній батьківській інтуїції, фантазії, творчості. Запишіть дитину до бібліотеки, де вона самостійно зможе обирати улюблені книжки: цікаві ілюстровані енциклопедії, різноманітні казки та пригодницькі дитячі оповідання. Будьте уважні до дитини, коли вона захоче чимось з вами поділитися, розповісти чи перечитати щось з книжки. Влаштуйте вечірнє чаювання з обговоренням прочитаного, – нехай дитина поділиться своїми емоціями, враженнями, висновками. До речі, таким способом дитина вчиться формулювати власну думку, виділяти з тексту суттєве, цікаво його переповідати. І найважливіше, вона з цікавістю, активно пізнає нове, вона дивується, захоплюється, співпереживає героям книжки, а отже росте і гармонійно розвивається її особистість.
Наталія Скакун
практичний психолог (КЗ ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» м. Львів)

   

Немає коментарів:

Дописати коментар